Значення цього поняття особливо нікого не турбувало до того часу, поки не з’явився проект Постанови Кабінету Міністрів України «
Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211» від 02 квітня 2020 року № 255 (далі - «Постанова»). Цією Постановою встановлюється заборона до 24 квітня 2020 р. перебувати в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно.

Здавалося би, громадське місце - це простір, до якого є доступ людей і який призначений для них. Очевидно, що це може бути вулиця, парк, магазин, стадіон, зоопарк тощо. Але, як виявилось, для деяких це поняття не є очевидним і в них почали вникати запитання, так що таке «громадське місце», де його нормативне визначення? І зразу на поміч прийшов Гугл, який видає посилання на Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» від 22.09.2005 № 2899-IV (далі - «Закон № 2899-IV»). В цьому законі є визначення громадського місця - це частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під'їзди, а також підземні переходи, стадіони. Тобто, в цьому визначенні не йде мова про вулиці, парки сквери тощо. І багато людей почали фантазувати на тему, що громадські місця - це лише приміщення, переходи та стадіони. НІТ. В Законі № 2899-IV спеціально дано визначення «громадському місцю» в скороченому вигляді, оскільки це визначення застосовується ВИКЛЮЧНО до правовідносин, пов’язаних з вживанняя тютюнових виробів. Якщо б в Законі № 2899-IV цього визначення не було, то заборона вживати тютюнових виробів поширювалася б і на вулицю, сквери тощо. Ще раз підкреслюю, в ст. 1 «Визначення термінів» Закону № 2899-IV чітко вказано: «Для цілей цього Закону наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: громадське місце - ...». Тобто, застосовувати це визначення до правовідносин, які не пов’язані із вживанням тютюнових виробів невірно. Деякі думають, що всі терміни мають бути визначені на рівні законів. НІТ. Такі визначення треба робити лише в тих випадках, коли вони не мають однозначного розуміння (має кілька значень) або коли до певних правовідносин слід окреме значення терміну. Відсутність визначення терміну в законі чи в іншому нормативно-правовому акті (НПА) аж ніяк не позбавляє на його тлумачення за правилами юридичної науки. Існують наступні способи тлумачення норм права:
Граматичний (філологічний, лексичний, текстовий)
Логічний
Телеологічний (цільовий)
Систематичний (системний)
Історико-політичний
Функціональний
Спеціально-юридичний
Так чи має юрист бути трошки лінгвістом? Так, а чому ні? Для прикладу, в Цивільному кодексі України передбачена можливість тлумачення умов договору (ст. 637 ЦК України), як стороною договору, так і судом. «При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів» (ч. 3 ст. 213 ЦК України). Тобто, якщо є сумніви щодо значення якогось слова, то слід брати тлумачний словник. А якщо зовсім біда з тлумаченням, тоді треба залучати лінгвіста, як експерта. Ще раз наголошую, що не усі терміни мають бути визначені в НПА.
Ще для прикладу навожу Постанову Пленум Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009. ВСУ констатує: «Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації... Виключення становить надане в статті 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» поняття ділової репутації, яка визначається як .... . Зазначене поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон».
Тобто, ВСУ звертає увагу, що якщо в законі є якесь визначення терміну, то слід звертати увагу, що це визначення застосовується до правовідносин, на які поширюється цей закон. Згадуємо Закон № 2899-IV і розуміємо, що його визначення «громадського місця» застосовуються лише щодо вживання тютюнових виробів і аж ніяк до карантину.
Далі ВСУ наводить визначення «честі», «гідності» та «ділової репутації», які містяться в словниках. Тобто, ВСУ жодним чином не цурається звертатися до словників, щоб надати визначення термінам. Тому, я не зовсім розуміє деяких осіб, які вважають, що усі терміни мають міститися в НПА і юрист не має бути лінгвістом.
Ще наводжу приклад. В Кримінальному кодексі України є визначення, що таке крадіжка (ст. 185 КК України), грабіж (ст. 186 КК України), розбій (ст. 187 КК України), шахрайство (ст. 190 КК України). Але зупинимося на шахрайстві. Відповідно до ч. 1 ст. 190 КК України шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Найцікавіше, що у людей чомусь не виникає питання, а що таке «обман»? Насправді «обман», як і «громадське місце» не мають законодавчого визначення, але ж якось суди розглядають кримінальні провадження по ст. 190 КК України і постановляють вироки.
Слід також звернутися до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Там досить часто використовується слово «громадський»:
громадські роботи
громадський порядок
громадська безпека
громадське формування
громадське харчування
громадський житловий фонд
громадське обговорення
громадський вплив
громадські місця
Також є адміністративні правопорушення, які вчинені в громадських місцях: ст. 154 КУпАП «Порушення правил тримання собак і котів», ст. 173 КУпАП «Дрібне хуліганство», ст. 178 КУпАП«Розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п'яному вигляді», ст. 181 КУпАП «Азартні ігри, ворожіння в громадських місцях», ст. 182 КУпАП «Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях».
Давайте розглянемо дефініцію правопорушення, передбаченого ст. 178 КУпАП: «Розпивання пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в інших заборонених законом місцях, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, в яких продаж пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на розлив дозволена відповідним органом місцевого самоврядування, або поява в громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль».
1. Розпивання на вулицях, у скверах, парках...
2. Поява в громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає...
Тобто, якщо нам невідомо, що таке «громадське місце», то саме в цій статті розкривається значення «громадських місць», а саме: вулиці, спортивні споруди, сквери, парки тощо.
Отже, неповинно бути жодних сумнівів, що до «громадських місць» також відносяться: вулиці, парки, сквери тощо і відповідно в цих місцях заборонено знаходитися без вдягнутих засобів індивідуального захисту.